Сьогодні помер мій дідусь по крові. За 34 роки я його бачив декілька разів. Пару фотографій із фотоархіва мами і не відсканована фотоплівка відзнята моїм татом, в період знайомства з батьками моєї мами. Мамине дівоче прізвище Фурта. У час, коли мій тато вів себе не так, як то мало бути, я не раз думав про те, щоб взяти дівоче прізвище мами. Але про нього, ймовірно буде окрема історія. Повідомила мені про смерть мама, повідомленням на телефон. Короткий смс. Я не зміг зрозуміти що вона відчувала, і що відчуває з цього приводу зараз. І чесно я не хочу знати.

Мене виховував дідусь, новий чоловік моєї бабусі. Він не рідний по крові, але рідний на стільки, на скільки можна це уявити.

Взагалі досить дивна штука, чому я про це почав писати. Багато прикладів, доречно застосувати вислів «як правило», що не рідні стають ближчими ніж ті, з чийого роду ти.

Що заважає тім жінкам та чоловікам, які за певних життєвих обставин розійшлись продовжувати спілкуватись?
Що заважає моєму батьку, який вже років 10 живе не з нами, просто сам, цікавитись долею його сина і його онуками?

Для мене все це загадка без відповіді. Так само без відповіді і те, чому діти покинуті батьками сумують за ними. Ну і по правді кажучи, не раз замислювався про те, щоб взяти у нашу сім’ю сиріт. Тобто припускав таку можливість.

Тема відкрита і не розкрита.