Знав я одного польського бізнесмена, який в силу якихось мені не відомих обставин зайшов на український ринок. Його профіль будівництво, це якщо загально. Довелося почути один із його монологів на тему «Як взагалі можна робити бізнес в Україні, бо за 5 років так і не зміг зрозуміти правил гри». Але я не про те.
Згадав сьогодні у розмові зі своїм другом цю історію та вирішив поділитися.
Якось він, не пам’ятаю його ім’я, підрядився під якусь програму міжнародних організацій будувати житло у Африці, звісно для найбідніших верств населення. Пару років він провів на цьому континенті будуючи соціальне житло для комфортного проживання, санітарні умови, санвузли, кімнати. Такі собі євро бараки, так би назвали це в Україні, бо у нас що не євро шаурма, так євро якість. Між тим.
Через деякий час він приїхав подивитися, як всі мешканці, африканці, облаштувались у цих будиночках, точніше у величезному ново збудованому поселенні і був здивований та розчарований водночас. Справа у тім, що вже маючи достойні умови, відносно попередніх халуп, люди перетворили його у таке ж, у якому жили до дого. Щоб не описувати деталі, визначення таке — засрали, або їхньою мовою, адаптували.
Вся робота по окультуренню африканців, точніше їх побуду, була зведена нанівець. Витрачені колосальні ресурси, а у результаті розчарування та усвідомлення все ж таки головного, що не можливо нав’язати інший спосіб життя, культуру побуту у такий короткій термін. Це довгий час у середині країни та регіону. І звісно далеко не факт, що все зміниться. Ну і відповідно запитання, чи потрібно це їм?
Чому я про це згадав?
Бо занадто багато мірил накинули на Україну та українців. Це бажання оєвропеїтись. Потрібно запитати у маси, всіх тих 48 мільйонів, а не сотні тисяч. Чи потрібно це?
