Не можливо уявити, що все це працювало. Працювало одномоментно. Точніше це не про справність обладнання, та сам момент запуску механізмів, а про реалізацію амбітних планів, озираючись у ті часи, так можна було б це назвати, виходячи із сучасних реалів.
Ранок. Сотні робітників, після того, як такі ж робітники, будівельники, насолоджуючись озирались відходячи від об’єкту, що був їхньою домівкою протягом багатьох років, зайшли вперше. В три зміни не менше, кубометри бетону та тисячі тон залізних конструкцій формували це робоче місце для справжніх чоловіків з усього Радянського союзу. І відкриваючи двері завбільшки у дев’ятиповерховий будинок, вони, зварювальники, конструктори, електрики кранівники, вдихали запах свіжої фарби, що чудово підкреслювала фактуру опор для новеньких кранів, які з легкістю, не поспішаючи могли підняти сто тридцять тон ваги. Скоріш за все у перший день, зібравшись біля третіх воріт, хоча мені доречніше слово брама, головний інженер давав настанови, розповідав про плани та завдання, які були поставленні перед заводом, керівниками майже трьохсот мільйонної країні. Я думаю, що були і посмішки, і кивання головою, як підтвердження наміру про перевиконання планів. А потім, обмінюючись враженнями про свої майбутні робочі місця розходились на перші перекури у чітко відведених місцях. Це вже згодом, як пройде час із запахом новенького, почнуть курити за тридцяти тонними пресами, гідравлічними різаками та підстанціями у шість тисяч вольт на секцію. А таких дванадцять. Навряд чи перший день був продуктивний. Так само, як і інші декілька. Та до кінця тижня в цілому. Поки всі не звикнуться, а тут є до чого. І настав той день, коли усі механізми закрутились, запрацювали випускаючи чи то пар, чи то іскри завбільшки з маленький ніготь і все це у супровід поліфонії шуму. Живий біо-залізний механізм.

П’ятнадцять років перевалило за міленіум. Один із днів, коли окрім відлуння моїх кроків тут нічого не відбувається. Випадкове човгання ногою, бо не вгледів з високо піднятою головую, роздивляючись де ж закінчується ця велич, перепад висоти, у колись рівній бетонній підлозі, де не лежало товстим шаром десятирічна пилюка та механічний бруд. За декілька хвилин резонанс донісся до твого вуха дещо змінившись та доповнившись тритоном, від ледь обертаючи три лопаті вентилятора, десь високо під стелею, та ще декількох на рівні 4 поверху класичної п’ятиповерхівки спального району. Величезні крюки з тросами, товщиною у твою руку, не розгойдувались, бо на вулиці термометр показував далеко за відмітку у тридцять градусів, але не думаю, що вітер міг би зрушити з місця цю конструкцію, яка б мала піднімати двадцяти чотирьох слонів за раз.
У лівому крилі третьої секції стоять два брати важковаговики,  тут взагалі не можливо уявити  маленьку викрутку, та будь який інший інструмент розміром з кишеньковий, у цьому просторі гігантських машин. Один, трохи менший, що з легкістю чавить, формуючи потрібні деталі, метал товщиною у п’ять сантиметрів. А другий, єдиний у своєму роді, ба більше того, єдиний у світі силач, який перетворює дванадцяти сантиметрову сталь у безпорадне м’яке тісто господарки, що вирішила зробити ніжні тістечка до чаю. Біля нього я почувався як Мауглі, за спиною якого був цілий ліс дикий, йому дружніх захисників. Були і такі, які немов пір’їнку розрізали метал, що подавався під гідравлічні різаки по цілому полю коліщат різного діаметру. Футбольні поля металевих, в один рівень вже іржавих коліщат, які вже невідомо скільки не допомагали виконувати завдання поставлені перед чоловіками.

likemaugliinmyworld

Під стелею лише декілька десятків плафонів, що слугували радше як чергове, або аварійне джерело освітлення десь після десятої вечора. Все світло потрапляло через 20.000 скелець розміром 30х90 сантиметрів, що формували величезні прозорі стіни для легкого проникнення денного та вечірнього сонячного світла. Розумне рішення. В один із днів дув сильний спекотний вітер, що безперешкодно потрапляв у цех через вентилятори, які вже не були такими тихо мелодійними, як то було напередодні, це було схоже на вступ духової групи симфонічного оркестру в увертюрі. Від mezzo-forte¹ до fortissimo²  у супровід ксилофонів, литавр³ та інших ударних інструментів, якими тут були всі ці ж двадцять тисяч шматочків скла. Деякі звичайні були замінені на армовані, як ті, що у дверях перед шкільним спортзалом. Бо хто ж спокійно забігав до зали після двох уроків алгебри. Тому двері мали б витримати удари і ногами, і об стіни. Ось такі, подекуди, стояли тут. Деякі розлетілись у друзки, залишивши відкритий вхід для нечастого гостя, свіжого повітря, Деякі розлетілись не повністю, розколовшись стали гострими, розрізаючи вітер низьким свистом. Візуально це було схоже на рух містичної тварини, скоріше монстра із японських мультфільмів аніме, у якого був панцир, як луска у риби,  і він міг перебирати ними усіма незалежно одна від одної, пропускаючи повітря під кожну.

my world

Тиха хода пса, що як сторожила прогулювався вдивляючись у закуточки, в надії побачити того, на кого можна пустити попереджаючи гавкання, та звук крил пари голубок, які оселились під стелею, що злітаючи з крану видають характерне «Гур Гур». Це всі представники фауни, які помітні відразу, що мимоволі стежать за твоїм пересуванням, охороняючи свій світ, в якому вони стали єдиними спостерігачами впливу часу. Але найдивовижніше тут є те, що серед мільйонів тон бетону, заліза, дерева та інших не органічних, пробивались неймовірно сильні та сонцеспрямовані представники флори. Не можливо уявити, що маленьке зернятко, занесене на територію у 160 гектарів, та саме цей цех, де окрім всього підлога була вкрита неродючою поверхнею, під соусом із мастила всіх механізмів та автомобілів, що транспортували готові деталі, могло бодай щось прорости. Це сила. Це доказ того, що природа бере своє і руйнує нами створене. Дерева, розпускаючи мережі коріння, руйнують фундамент, як суху гілляку з тріском. Одна зала, мабуть цеху номер два, зазнала ушкоджень даху. Постоявши декілька років під відкритим небом деякі ділянки  перетворились на молоді джунглі. Там розрослись справжнісінькі дерева, кущі, трава та цвітіння. Павутиння об’єднує листя різних рослин між собою, створюючи пастки для дрібних комах. Вода безперешкодно підживлює цей оазис, а сонечко показує напрямок руху. Не вистачає хіба що птахів із гніздами. Я сподіваюсь матиму можливість приїхати сюди за років десять і натягнути гамак між
стовбурами вже дебелих рослини і насолодитись запахом, що блукає цехом під табличкою в мій зріст. «Каждой минуте — рабочий счет!»

Це мій світ.
Це моє місце.

 


 

¹ mezzo-forte — (італ., читається ме́цо-форте) — помірно голосно.
² fortissimo — (італ., читається фортіссімо) — дуже голосно.
³ Лита́ври (італ. timpani, пол. kotły, нім. Pauke) — ударний музичний інструмент з визначеною частотою звуку. Литаври — інструмент азійського походження, в Європі відомі з 15 століття.
Литаври являють собою систему з двох або декількох латунних котлів, відкрита сторона яких затягнута шкірою. Змінюючи ступінь натягу шкіри можна змінювати висоту звуку інструментів

2015/07/27